27 лютого 2022 року після російського вторгнення в Україну згорів Іванківський краєзнавчий музей у Київській області. Невеликий музей містив двадцять п’ять картин української художниці Марії Примаченко. Частину робіт вдалося врятувати завдяки відважним мешканцям Іванкова, які винесли їх з палаючого музею.
Марія Примаченко (1908-1997) – українська народна художниця, представниця наївного мистецтва. Малювала, вишивала, розписувала кераміку. Світ наївних художників казковий, сповнений неіснуючих істот і рослин. Для них такий живопис – звична справа. Але для тих з нас, хто виріс на академічному живописі, вивчення мистецтва з належною увагою і знанням рослин, тварин і людей допомагає пробудити інтуїцію. Погляньмо на картини Марії Примаченко. Вони красиві, барвисті, сповнені незвичайних істот і рослин. Не дивно, адже Марія виросла в родині, де кожен мав якийсь художній талант. Її бабуся була ученицею писанкарки, батько – досвідченим столяром, а мама – майстринею-вишивальницею. Все це оточення, спостереження за роботою батька, відчуття орнаменту в шифоньєрах і килимах, які вона бачила, коли мати робила, не могло не вплинути на її мистецтво. Однак у багатій орнаментиці робіт Примаченко, близькій до українського шашлику, присутні і вищезгадані дивні, неіснуючі істоти. Існує думка, що вони з’явилися зі страждань і хвороб. Марія хворіла на поліомієліт, або дитячий інфекційний параліч, який, безсумнівно, вплинув на її психіку і залишив свій слід на все життя. Хвороба також спричинила серйозні фізичні вади. Вона закінчила чотири роки початкової школи, тому у неї практично не було шансів стати відомою широкому загалу.
Можливо, про неї ніколи б не почули, якби не київська художниця Тетяна Флору, яка відкрила для себе Примаченко у 1935 році. Тетяна помітила її вишивки на виставці в сільському будинку культури. Вони настільки її вразили, що вона одразу ж поїхала до рідного села Примаченко, щоб познайомитися з художницею особисто. Виявилося, що Марія не лише вишиває, а й малює. Професійні художники часто шукають невідомих народних майстрів, подорожуючи селами, щоб відкрити талант. Саме так знайшли Марію. Потім вона натрапила на майстер-клас, який організували в одному з музеїв Києва. Тут вона вперше відчула себе художницею і зрозуміла, що живопис – це її покликання. Після майстер-класу відбулася виставка. На виставці Марію нагородили дипломом першого ступеня. У Києві вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, від якого народила сина Федора. Під час війни чоловік загинув, і Марія залишилася одна з дитиною. Випробування, які послала їй доля – відповідальність за домівку, хвороба, ізоляція – наклали свій відбиток на її творчість, яка зосереджена на постійній боротьбі між добром і злом. Роботи Марії прекрасні, сповнені яскравих, насичених кольорів. Вона малювала аквареллю, також відомою як темпера для початківців. Лише наприкінці життя їй довелося використовувати дорожчу, якіснішу темперу (акварель на акацієвій смолі). Повторювані симетричні квіткові мотиви є відображенням народного мистецтва. Існують також певні зв’язки між її картинами та русинськими іконами, для яких були дуже важливими постійність і незмінність. Однак найпрекрасніше в картинах Марії – це те, що відірване від реального світу. Всілякі істоти, найдивніші тварини та створіння. З одного боку, можна було б спробувати побачити в них вплив українського фольклору, але з іншого боку, це було б занадто просто.
Марія створила свій власний, неповторний стиль. Її світ фантазії – це світ, що занурює в себе, трохи схожий на небезпечну, тривожну казку. Вона стала відомою не лише в Радянському Союзі, а й за його межами. Її виставки проходили в Празі, Парижі, Софії, Монреалі та Варшаві. У 1986 році Марія створила чудову Чорнобильську серію. Це був рік аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС. Коли активна зона реактора перегрілася, вибухнув водень, почалася пожежа і радіоактивні матеріали потрапили в навколишнє середовище. Село, де жила Примаченко, розташоване за 40 кілометрів від Чорнобиля, і його довелося евакуювати. Однак художниця та її син Федір не захотіли переїжджати і залишилися у своєму будинку. Для художниці рідне село було головним джерелом натхнення. Художниця казала, що в іншому місці вона не могла б творити. Останні вісім років свого життя Марія Примаченко провела прикутою до ліжка. До самої смерті вона малювала, викладала і розважала гостей. Померла 18 серпня 1997 року в тому ж селі, де народилася. Вона була лауреатом Державної премії імені Тараса Шевченка та видатною постаттю в українському мистецтві. ЮНЕСКО оголосила 2009 рік Роком Марії Примаченко. Крім того, її ім’ям названо малу планету 14624 Примаченко. Пабло Пікассо, який відвідав виставку Примаченко в Парижі, сказав: “Я схиляюся перед художніми дивами цієї геніальної українки”.
У вересні 2022 року роботи (копії) Марії Примаченко експонувалися в Українському центрі, а в листопаді та грудні 2022 року – в Науковому комунікаційно-інформаційному центрі (SCIC) Бібліотеки ВУ.